« Жорна », документальний фільм про Голодомор 1932-1933 років в Україні (ОНОВЛЕНО)

« Жорна », документальний фільм про Голодомор 1932-1933 років в Україні (ОНОВЛЕНО)

posted in: Uncategorised | 0

У суботу 2 грудня ми вас запросили у кінотеатр l’Univers на показ фільму “Жорна” –  документальний фільм Анни Гін про події, досі не вивчені до кінця : штучний голод, огранізований сталінським режимом в Україні у 30-тих роках. Фільм складається з розповідей літніх людей, жителів Харківської області, що змогли вижити у ті страшні роки, незважаючи на випробування які випали на їх дитинство…

Творча група Анни Гін побувала у всіх регіонах Харківської області. Вони записали понад 30 розповідей очевидців. Ви не почуєте жодних суджень про події, жодних висновків. Навіть термін “Голодомор” жодного разу не прозвучить у фільмі з уст оповідачів з такими незвичними долями.

Резолюцією Європейського Парламенту від 23 жовтня 2008 року Голодомор було визнано жахливим злочином проти народу України та усього людства.

Дякуєму усім, хто прийшов разом з нами вшанувати пам’ять про жертв Голодомору. Пропонуєму вашій увазі статтю Марії Денисенко про події, висвітлені у фільмі Анни Гін. Окрема подяка Наталі Верлік-Пожиловій за переклад статі українською мовою.

Назва фільму « Жорна » – жорна, що перемелюють зерна пшениці.  Вони символізують найпростішу їжу, якої були навмисно позбавлені мільйони українців під час голоду у 1932-1933 роках, який українці назвали ГОЛОДОМОРОМ, що означає тортури голодом.
Фільм розповідає про події, названі у підручниках історії Великим Голодом,  наслідки яких були надзвичано жахливими на території Радянської України. Саме це – незрозуміла масова смертність, над якою замислилися серйозні історики поза Радянським Союзом в 70-х роках, стало відправною точкою для розуміння на Заході того, що це був навмисний намір докорінно знищити українських «кулаків».
У 1926 і наступних роках, у відповідності до конституції Радянської Республіки, в Україні став зароджуватися рух на користь українізації, виразниками якої були не лише молоді інтелектуали, а й «кулаки» з їх духом незалежності, ці селяни, які любили свою землю у прямому та переносному сенсах,  хранителі української культури, українських традицій, а також української мови. «Кулаки» протистояли політиці масової колективізації земель і все більш репресивним директивам Москви та СТАЛІНА, який стверджував, що українське селянство загрожує «побудові большевізму» – позиція, якої дотримувався і КОСІОР, генеральний секретар Центрального комітету Комуністичної партії України (большевіків) (1).  Ще у 1932 році СТАЛІН говорив, що Україна – це принципове питання, не можна її втратити, а треба перетворити на більшовицьку фортецю (2).
Великий голод в Україні спровокував, на думку істориків і демографів, більше 4 мільйонів смертей, про що було суворо заборонено говорити в Радянській Україні. Історики та політологи досліджували та продовжують досліджувати це питання і цю заборону, це абсолютне табу. Голод не міг існувати… принаймні, цю думку намагалися укорінити в колективній підсвідомості українських радянських громадян.
Наразі цей великий голод визнаний як геноцид 24 країнами, втім, серед істориків і політологів існує 2 течії :
Для одних йдеться про катастрофу, одночасно кліматичну та, у першу чергу, спричинену насильницькою та дуже погано продуманою колективізацією;
Для інших йшлося про те, щоби викоренити «кулаків», носіїв українського націоналізму та, відповідно, противників великого міфу про створення радісного радянського майбутнього та радянської людини.
Цікаво знати, що починаючи з 1948 року,  Рафаїл ЛЕМКІН (3), міжнародний юрист, польський єврей, якому ми зобов’язані поняттям і визначенням суті геноциду, поставив у світі питання про події, що відбулися в Україні протягом 1920, 1926 років і, передусім, у 1930-1933 роках. На думку ЛЕМКІНА, радянський центральний уряд використав найжахливішу зброю — голод, для того, щоби знищити будь-яку схильність українських селян відрізнятися від Москви.
Сьогодні Андреа ГРАЦІОЗІ, італійський історик-дослідник, спеціаліст із Голодомору, пише, що якщо намір і не був таким із самого початку, голод дав Сталіну нагоду винищити тих, хто заважав йому у побудові більшовицької держави (4). У цьому він доєднується до ЛЕМКІНА, який на останній конференції (5) у 1953 році перед смертю, стверджував у своєму виступі, що в радянській Україні дії демонструють не просто масовий злочин. Вони свідчать про геноцид, руйнування, і не лише індивідуума, а й культури та нації. І він уточнює наступне: «Те, про що я хочу говорити, є, можливо, типовим прикладом радянського геноциду, його експериментуванням найбільш давнім і закінченим в плані русифікації – руйнування української нації».
Тим не менш, постає питання:
–   Чому світ так довго ігнорував попередження, що давав ЛЕМКІН? Яким чином те, що світ визнав незаперечним для підтвердження факту геноциду на Нюрнберзькому процесі, не було ні незаперечним, ані рівнозначним, коли мова йшла про український народ ?
Повертаючись до фільму. Режисер-документаліст бажала представити свідчення та спогади людей, які пережили ГОЛОДОМОР, без коментарів, без висновків, без оцінок. Фільм Анни Гін не дає пояснень, з тим, щоби залишити глядачеві свободу скласти своє власне враження.
Маруся ДЕНИСЕНКО

Переклад українською Наталі Верлік-Пожилової.

1. «На теперішній час головна небезпека походить від українського націоналізму», в ІЗВЄСТІЯХ, 2 грудня 1933 р., уривок із його виступу «Результати та невідкладні задачі у затвердженні національної політики в Україні».
2. Лист Сталіна до Кагановича, 11 серпня 1932 р., оприлюднений в 2000 році в «НЄЗАВІСІМАЯ ГАЗЄТА» у Москві; «Якщо не візьмемося негайно же за виправлення положення на Україні, Україну можемо втратити… Поставити собі за мету, в найкоротший термін, перетворити Україну на справжню фортецю СРСР; на дійсно  взірцеву республіку…».  Див. також працю історика-дослідника Юрія ШАПОВАЛА, українського спеціаліста з ГОЛОДОМОРУ, публікацію «ГОЛОДОМОР в Україні, 1932-1933; невідома трагедія»,  Київ, Видавництво Верховної Ради України, 2008. Архивні документи.
3. Рафаїл ЛЕМКІН: міжнародний юрист, якому зобов’язані поняттям і визначенням геноциду, працями якого послуговувались у Нюрнберзькому процесі.
4. Андреа ГРАЦІОЗІ: італієць, історик-дослідник, спеціаліст із Радянського Союзу, України та ГОЛОДОМОРУ. Див. біографію, наведену тут.
5. Остання конференція Рафаїла ЛЕМКІНА, відображена в 1953 р. в документах Рафаїла ЛЕМКІНА, Департамент рукописів і архивів, Бібліотека Нью-Йорку, Фундація Astor,
Lenox і Tilden, скринька 2, досьє 16.
6. Анна Гін, авторка документального фільму, українка.

IMG_1489small IMG_1469small IMG_1457small