Брадері для Миколаєвського шпиталю

Брадері для Миколаєвського шпиталю

Літом 2014 року наша активістка Неля запропонувала оголосити збір речей, якими ми не користуємось і реалізувати все це на Лільському ярмарку (Брадері – Braderie), що проводиться щороку і є місцевою принадою для туристів. На 2 перші вихідних вересня (саме тоді проходить ярмарок) у Лілль з”їздиться 2 мільйони людей з усієї Европи.

Тож було розроблено план що і як збираємо, складаємо і продаємо. Вихідні (6/7 вересня) видалися насиченими спілкуванням, торгуванням, розпродажем та іншою працеєю але ж і принесли гарний результат. Спільнота “Портал України” – а ми вже одержали свідоцтво про реєстрацію – заробила 980 євро (16562 грн) !

Оксана Влащинська згадує:
“Я полюбила цю брадері, стільки усміхнених обличь за два дні – позитивний заряд ще дуже на довгий час. Більшість людей спочатку наближалися до нас з опущеними головами, що природньо для “блошиного” ринку, розглядаючи товар, розкладений перед нами на різних рівнях: з цікавості, допитливості, просто так; або у пошуках певного їй(йому) відомого предмета, або неочікуваної знахідки, або тут, на місці, раптово уподобаної речі. Спочатку, гуляючи поглядами по наші кісточки, потім – по наші коліна, по пояс – натикаючись поглядами на наші стрічки – і о диво! .. Спрямовані очі , захопленні від наших вишиванок, віночків, та й нас самих, ми мали виключне право: на щирі усмішки, схвальні погляди, похвали, а ще жартівливі, веселі, щоправда інколи й трішки сумні гутірки, розпитування. Діти нас завжди помічали першими, тикаючи в нас пальцями і штурхаючи зосереджених розгляданнями батьків. Дівчатка зразу ж хотіли такі самі віночки, тому ми їх й швидко розпродали.

Навіть поліція, яка час від часу снувала туди-сюди, не стримувала усмішки, чоловіки)))… Для перехожих звідки ми тільки не були: з Греції, Польщі, Росії звісно, але багато-хто, відразу здогадувався, що ми з України. Зупинялися поговорити з нами і місцеві, приїжджі, французи і іноземці, українці і росіяни… Всі цікавилися подіями в Україні, співчували, підтримували – і звісно, хоч щось намагалися купити. От як одна бабуся, вщерть мене розчулила, хотіла обов”язково з чимось від нас піти. Виявляється у неї довгий час винаймав житло українець, а відтак поїхав добровольцем рятувати Україну, вона так чуйно про нього говорила: переживає за нього, його життя. Побажала нам обов”язково перемогти, купила кілька речей. Ми дали їй і її подругам запрошення на концерт 14 жовтня.

Один, зовсім юний, хлопчина, почувши що ми з України, схвильованим голосом почав розпитувати про уроки української мови. Всі зразу спрямували вказівні пальці в мій бік))) – і я, розгублена, але допитливість сильніша, поцікавилася навіщо йому це потрібно. Викрилося, що нещодавно він був у Києві – і здається, закохався)))! І йому дуже хочеться зробити цій дівчині сюрприз – поговорити з нею, хоча би трішки, її рідною мовою! Хіба це не романтично?!))) Ну, як йому після цього відмовиш?! А ще хотів дізнатися якими шляхами, якнайшвидше, можна дістатися України, який хуткий!))) Домовилися про зустріч, побачимо що з цього вийде. Прощаючись , сам вимовив українською “дякую” і “до побачення”, чим немало мене здивував – може щось з того і вийде)))…

Взагалі то, навіть між собою, ми достатньо затишно і комфортно почувалися, смакуючи духмяний “чай” Богдана))), який всіх “чомусь” веселив))), заїдаючи багетом з хрумкою скоринкою і , звісно як без нього, вершковим, багатим на смак, французьким сиром Брі))); слухаючи пісні Вакарчука, Скрябіна і фольклор, інколи трішки підспівуючи і підтанцьовуючи))). Без сумніву, наша феєрія майже нікого не залишала байдужим, тому попивання і поїдання розтягувалося надовго, з перервами на фотографування, компліменти, бесіди, продаж звісно … Що нас також дуже смішило: варто Богдану було розвернутися в бік сиру, потираючи руки, як хтось впізнавав його з натовпу, або комусь з дівчат почати пити чай, як пластяночки терміново треба було приховувати для фото, чергового покупця, тощо… Байдикувати було ніколи…

Авжеж, у нас були зміни, розподілені години, але Неля і Тома мені бачилися увесь час, чи то тільки мені?))) Неля (8-й місяць вагітності), як ми її не прохали, не хотіла ніяких стільців, була найактивнішою серед нас, здавалося її знають усі, її вистачало на всіх. Вона заохочувала покупців, підбадьорювала нас, керувала майже всім процесом. Перший день Неля і Тома тримали наше місце вже з 4-ої години ранку. І ніхто з них не скаржився ні на втому, ні на знесилення, навпаки вони весь час, до останку, тримали піднесений настрій, наділяючи всіх увагою і піклуванням. Тома розмовляв з нами російською, інколи вставляючи українські слова, незмінно усміхаючись, він спілкувався з усіма – всі хотіли спілкуватися з ним. Він випромінював лише один суцільний позитив, познайомившись з його батьком, який також зробив неабиякий внесок для нашої справи, сумнівів не було – звідки стільки доброти! А потім ми вантажили машину Томи до самих країв, що не вмістилося несли в руках, везли на візочках, я умудрилася навіть розсипати коробки прямо на проїжджій частині, всі кинулися мені допомагати))). Вже біля гаражу, розвантаживши і розклавши речі, які доброзичливо прийняли ті ж самі Неля і Тома, вони нас ще ошелешили запрошенням на чай та каву, від туалету ми вже не змогли відмовитися))). Ну, я трималася, і з іншими, що залишилися, ще й стали свідками, майже повідкривавши роти, як Тома жваво розмовляв з сусідом, а потім ще сусідкою, здається, італійською! Є ж такі люди!

Я ще раз всім дякую, цей проміжок час поруч з вами, для моєї, нашої України – незабутній і почесний для мене! Слава Україні!”

Далі звітує Неля Козаченко:

“На початку вересня нами була проведена величезно робота по підготовці та проведенню Брадері в Ліллі, де ми зібрали 980 євро (16562 грн) для передачі до Військового шпиталю Миколаєва. Там проходять лікування постраждалі під час АТО військові та члени добровольчіх батальйонів.

Потім, волонтерами в Миколаєві була проведена не менш напружена робота з пошуку, закупівлі та постачанні необхідного обладнання та інструментів для хірургічного відділення військового шпиталю та санітарній частині в/ч 2488, льотчики якої беруть участь в АТО.

На передані кошти були придбані:
Кислородниий концентратор (мобільний апарат використовується для швидкої реанімаціі): 11400 грн
Негатоскоп (аппарат для перегляду рентгенограмм): 1900 грн
Ножиці хірургічні: 880 грн
Ножиці для розтину м’яких тканин: 750 грн
Гель ЕКГ + РН тест: 45,60 грн
Єлектрична плитка: 245 грн
Тонометри (3 шт): 864 грн
Жгут: 205 грн
Лампа ЛБК (кварцева): 280 грн

УСЬОГО: 16569,6 грн

На вибір, замовлення, придбання та доставку пішло багато часу так як такі апарати, як кислородний концентратор та негатоскоп є достатньо дорогі і постачаються тільки на замовлення, так само як і хірургічні ножиці.

Медичний колектив дуже вдячний вам за вашу підтримку та надану вами можливість придбати життєнеобхідне обладнання, таке як кислородний концентратор, який є далеко не в кожному військовому шпиталі в Україні.

Речі які не були продані під час Брадері залишилися в асоціації, весь одяг був переданий до пункту збору речей для малозабезпечених в Ліллі.

Дякую всім хто приймав участь в цій акції: хто приносив речі для продажу, хто продавав на Брадері, хто займався закупівлею в Миколаєві.

Дякую ще раз та до наступних проектів ! ”